Три історії із Нововолинська

Нововолинськ став третім містом, де зупиняється наша команда «Захід».

Історія перша. Дощ. Прокинувшись вранці ми зраділи – дощик освіжив нашу дорогу. Приїхавши у Нововолинськ ми розпочали підготовку до дитячої програми, яка пройшла з неймовірним успіхом: багато дітей, жодного падіння і море дитячих усмішок. Лишалось п’ять хвилин до початку концертної програми, коли розпочався дощ. Вирішили тікати в актову залу неподалік площі. Як тільки відключили колонки, як дощ скінчився, ми прийняли рішення продовжувати на площі. Розпочали програму — і дощ повернувся… Розуміючи, що відступати нікуди, ми продовжили під дощем. Співав В. Дахненко і ми тішились, адже, незважаючи на дощ, на площі лишилось близько сотні людей. Як зауважив М.Пономарьов перед молитвою за сиріт «Цей дощ – це ніби сльози Бога, сльози сиріт. Сьогоднішній вечір нагадує нам сльози сиріт, що десь, заховавшись в інтернатівському ліжку, плачуть від нестачі любові та піклування»

Історія друга. Після концерту до нас підійшла родина, що хоче оформити опікунство над дитиною, але має певні складності із документами. Поспілкувавшись детальніше В.Сус запропонував допомогу, адже юридичний супровід таких сімей — це один із напрямків роботи очолюваного ним фонду «Майбутнє дітям України».

Це яскравий приклад того, як, об’єднуючи зусилля, ми досягаємо бачення «Україна без сиріт». Не завжди і не всі можуть всиновити чи взяти опікунство над дитиною, але допомогти може кожен: юрист – допомогти із паперами; медик – взяти під своє медичне піклування; будівельник – допомогти із ремонтними роботами і т.д.

Історія третя. Одна сім’я втратила свою першу дитину. Пройшов час, Бог подарував їм двох діток і сьогодні дружина вагітна третьою дитинкою. Вони давно розмірковють над тим, щоб взяти до себе дитину-сироту і наш приїзд став для них місцем остаточного прийняття рішення: «Як тільки народиться та підросте немовля, ми відразу візьмемо до себе сироту», — сказали вони.

Ось так крок за кроком, сім’я за сім’єю ми йдемо до мети. Звичайно, це лише одна історія, але ж ми розуміємо, що не завжди можемо виміряти результат. Віримо, що жодне слово не буде марним.

З іншого боку, доля однієї сироти, що знайде батьків, набагато цінніша за всі зусилля, що витрачені на проведення велотуру. Одним словом, воно того варте і на цьому ми не збираємось зупинятись, попереду сотні кілометрів і п’ять міст, а головне — 30 тис. дітей, ще чекають батьків.